День основания Национального союза писателей Украины
Націона́льна спі́лка письме́нників Украї́ни (НСПУ) — добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів.
Створена 16 червня — 12 серпня 1934 у Києві на I Всеукраїнському з'їзді радянських письменників як Спілка радянських письменників України — складова частина Спілки письменників СРСР, створеної того ж року.
Ухвалений тоді статут СП СРСР зобов'язував радянських письменників до активної участі в соціалістичному будівництві і підпорядкування політиці комуністичної партії. Статут визначав і єдино дозволений для радянської літератури творчий метод — соціалістичний реалізм, в основу якого покладено засади «партійності та народності».
Підставою для створення Спілок письменників України та СРСР була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією постановою, ліквідовано всі літературні організації, які натоді ще існували (в Україні — ВУСПП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна»), і був створений підготовний комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР і відповідні республіканський комітети. Спілки письменників союзних республік входили як підрядні до СП СРСР.
Найвищим органом СПУ (НСПУ) є з'їзди, які довгий час відбувалися нерегулярно, а почавши з 5-го (1966), скликалися за зразком партійних з'їздів раз на 5 років. З'їзд обирає правління НСПУ, яке виділяє з себе для керівництва поточною роботою раду, правління та секретаріат на чолі з головою правління.
У більших обласних центрах є місцеві літературні організації. При президії СПУ працюють комісії поезії, прози, драматургії, перекладів тощо.
IV з'їзд (10—14 березня 1959) перейменував СРПУ на Спілку письменників України.
Число членів СРПУ на час її оформлення (1934) внаслідок терору початку 1930-х становило ледве 206 осіб, 1943 їх було 250, 1958 — 500.
На II з'їзді СРПУ (6-12 грудня 1948) у доповіді Олександра Корнійчука була названа кількість членів Спілки — 263.
На час III з'їзду (27 жовтня — 1 грудня 1954) СНПУ нараховувала 323 члени і 35 кандидатів.
IV з'їзд (10—14 березня 1959) нарахував 534 члени СПУ.
V з'їзд (16—19 листопада 1966) — 770 членів
VI (18—21 травня 1971) — 858 членів
VII (14—16 квітня 1976) — 922 члени
VIII (7—9 квітня 1981) — 1009 членів
IX (5—7 червня 1986) — 1095 членів.
СПУ мало власні друковані органи: «Літературна Україна», «Вітчизна», «Жовтень», «Прапор»; спільно з Українським товариством дружби і культурних зв'язку з зарубіжними країнами — «Всесвіт», а з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка — «Радянське літературознавство»; російською мовою — «Радуга».
Власне видавництво СПУ (НСПУ) — «Радянський письменник» (тепер — «Український письменник»).
Комуністична партія здійснювала керівництво СПУ через свій партійний комітет у в ній. Дедалі більшу роль в керівництві СПУ відігравав КҐБ. 1971 на посаду секретаря президії СПУ «обрали» полковника КҐБ Івана Солдатенка, на VII з'їзді (1976) його замінив Полікарп Шабатин.
На межі 1980-х і 1990-х Спілка письменників України була центром національно-визвольної боротьби, у середовищі українського письменства започатковувалися Народний Рух України, «Просвіта» та «Меморіал».
Х з'їзд (16—19 квітня 1991) був перейменований на I з'їзд СПУ, що повинно було свідчити про відокремлення від СП СРСР і початок самостійного існування.
II (XI) з'їзд пройшов у листопаді 1996. На ньому відбувся розкол, формально спричинений незаконним позастатутним (на думку частини членів) обранням Юрія Мушкетика головою правління СПУ на третій строк. Група письменників (Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Микола Рябчук, Ігор Римарук та інші) вийшли з СПУ і 1997 утворили альтернативну Асоціацію українських письменників.
