День смерти Анны Ахматовой
Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Го́ренко) (11 червня 1889, Одеса — 5 березня 1966) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, мати Льва Гумільова, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна». Почесний доктор літератури Оксфордського університету.
Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка. 1890 — родина переїхала з Одеси до Царського Села, де навчалась в Царськосільській гімназії в 1900–1905 роках. 1906–1907 — навчалась у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.
Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії.
1910 — вийшла заміж за російського поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Чотки» (1914).
1912 — в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — майбутній історик, археолог, сходознавець, поет, перекладач.
Жовтневу революцію більшовиків Ахматова не прийняла, але Росію не покинула. 1921 року був розстріляний її чоловік Микола Гумільов, звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її єдиний син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна».
Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими.
У вересні 1940 року керуючий справами ЦК ВКП(б) Д. В. Крупин надіслав доповідну записку А.Жданову з вимогою вилучити збірку віршів поетеси за 1912–1940 рр., видану «Советским писателем».
1946 року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). 4 вересня її та Михайла Зощенка виключають із спілки радянських письменників. Позбавлена можливості друкуватися, а отже мати засоби для існування, Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. Кінцем жовтня 1940 секретаріат ЦК ВКП(б) видав постанову «Про збірку віршів А.Ахматової „Из шести книг“» — критика «грубої помилки» працівників видавництва «Советский писатель» та політредактора Головліта, які припустили видання «ідеологічно шкідливих, релігійно-містичних віршів Ахматової»; пропонувалося з користування книгу вилучити.
1962 — побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя».
Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм».
1962 — була номінована на Нобелівську премію з літератури.
1964 — в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а 1965 року — диплом почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила по мармурових сходах, а ректор спускався до неї.
Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі (Москва) на урочистому вечорі, присвяченому Данте.
Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії.
Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом.
