Помер Поль Валері
Поль Валері — французький поет і філософ, яскравий представник французького символізму. Поль Валері відомий своїми витонченими віршами, поемою «Юна Парка», але також «Зошитами», своєрідним філософським щоденником, який він вів упродовж 40 років.
Поль Валері народився 30 жовтня 1871 в Сеті, містечку на узбережжі Середземного моря. Його батько був корсиканець, мати — родом з Генуї. Дитинство і юність Валері пройшли в Монпельє. Отримавши традиційну католицьку освіту, він студіював право в університеті, а потім переїхав до Парижа, де і прожив майже все життя. Там певний час він був близький до кола поета Стефана Малларме.
Загальне визнання до Валері-поета приходить з публікацією поеми «Юна Парка» (1917). Над цією поемою він працював чотири роки. Поема, що складається з 512 бездоганних александрійських віршів, написана від першої особи як монолог молодої жінки.
У 1920 р. виходить «Альбом давніх віршів», що складався переважно з трохи підновлених віршів початку 1890-х років. «Чари», третя й остання поетична збірка Валері, вийшла друком в 1922 році. Вірші цієї збірки, написані за кілька тижнів після «Юної Парки», є своєрідним продовженням знаменитої поеми. Тут також йдеться про опис різноманітних станів свідомості. Характерне для збірки й строфічне розмаїття: сонети, александрійські вірші, секстини, децими. Одним з найвідоміших віршів збірки став «Надморський цвинтар» — зразок «чистого» і абстрактного ліризму. Це чи не єдиний вірш Валері, написаний на основі реальних вражень.
У Парижі Валері спершу мав чиновницьку посаду у міністерстві оборони. Незабаром він знайшов собі іншу роботу, став особистим секретарем Едуара Лебе, колишнього директора аґенції «Гавас». Тут він пропрацював близько двадцяти років, до самої смерті Лебе в 1922 році. Публікуватися Валері почав ще в університеті, але професійно зайнявся літературою тільки в 1920-х роках. Валері пише численні есе, передмови до творів різних авторів, стає пристрасним оратором. У 1925 році його обирають до Французької академії. На той час він вже відома особистість у Франції. Валері подорожує Європою, дає лекції на культурологічні й соціальні теми. В Лізі Націй він представляв культурні інтереси Франції, і брав участь у декількох засіданнях.
У 1931 році Валері засновує Міжнародний коледж в Каннах, недержавну установу, що має вивчати французьку мову й культуру. Коледж діє до сьогодні.
У 1932 році, на німецькому святкуванні 100-річчя з дня смерті Гете, він робить основну доповідь. Поетові був близький Гете — Валері поділяв його любов до науки (особливо, до біології та оптики).
Валері був членом Лісабонської Академії наук, належав до Національного фронту письменників (Front national des Ecrivains). Під час Другої світової війни, Валері втратив декілька своїх посад через його відмову співпрацювати з режимом Віші. Проте Валері всі ці важкі роки продовжував працювати і публікуватися, залишаючись помітною фігурою у французькій культурного життя.
У 1900 році році він одружився з Жанною Гобійяр, племінницею Берти Морізо та подругою родини Малларме. У Валері і Гобійяр було троє дітей: Клод, Агата і Франсуа.
Помер Валері в Парижі у 1945 році. Він похований на кладовищі у його рідному Сеті, — на тому ж цвинтарі, про який йдеться у знаменитому вірші le Cimetière marin («Надморський цвинтар»).
